До уроку історії України в 11 класі

Презентація проХрущова

У Бродівському краєзнавчому музеї - виставка вишивок, фотографій, речей, які належали нашим землякам, яких радянська влада за патріотизм відправила на сибірську каторгу

Старшокласники Бродівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 4 вражені побаченим. В дні, коли влада пишно святкує визволення України від нацизму, ми побачили, що дійсно приніс сталінізм українцям. Ми засуджуємо тоталітаризм у будь-яких проявах.

Ювілейна дата

презентація петрушевич from irenj

Вітаємо з початком нового навчального року

До 150 річчя з дня народження Євгена Петрушевича.

Щороку в школах ми, відзначаючи ювілейні дати діячів чи історичних подій, маємо нагоду детальніше ознайомити учнів з біографією, політичною чи культурною діяльністю, місцем в історії видатних постатей минулого. В 2013 році ми відзначали  ювілейні дати, визначені Верховною Радою України. Зокрема, народні депутати затвердили святкування 300-річчя з дня народження Івана Григоровича-Барського, 200-річчя з дня народження Семена Гулака-Артемовського,  190-річчя з дня народження Костянтина Ушинського, 110-річчя з дня народження Наталії Забіли, 120-річчя з дня народження Василя Василька,  150-річчя з дня народження Владислава Городецького, 150-річчя з дня народження Ольги Кобилянської.

 При цьому за кілька постанов народні обранці голосували двічі. Так, з другого разу вони затвердили святкування 150-річчя з дня народження Євгена Петрушевича, 240-річчя з дня народження Василя Каразіна.

У 2013 році ми можем акцентувати на ювілеях Дмитра Донцова (10 вересня – 130 років з дня народження), 140 річчя Івана Боберського, 160 річчя Михайла Павлика,150 річчя Бориса Грінченка. Восени традиційно будемо вшановувати пам’ять  жертв Голодомору  (80-річчя).

Мені доручено підібрати матеріал про Євгена Петрушевича, ювілей якого відзначали у червні.

Ім’я Петрушевича згадується в підручниках історії 5 та 10 класу лише як президента ЗУНР. Коротка біографія Євгена Петрушевича є в підручнику Н, М. Гупан, О. І. Пометун для 10 класу. Постать Є. Петрушевича, його життєвий шлях і біографія є ілюстрацією історичної доби кінця ХІХ – початку ХХ ст..

Історія Євгена Петрушевича – це історія становлення української політичної нації; це історія безкомпромісності у національно-визвольних змаганнях; історія організатора обструкцій у Галицькому сеймі та очільника взірцевого правосуддя в часи Української революції 1917-23 рр.; історія успішного адвоката, та друга, в якого не було друзів.

На сьогодні є ряд біографічних нарисів. Але ці тексти базуються, в основному, на стислій біографії Петрушевича, яку написав український діаспорний історик Ізидор Сохоцький. Ґрунтовної біографії Петрушевича немає, бо її написання потребує тривалої дослідницької праці в архівах Берліна, Відня, Києва, Москви, Львова та Риму.

Петрушевичі – були давньоукраїнським шляхетським родом, коріння якого сягали ще княжої доби. У ХІХ столітті більшість чоловіків роду присвятили себе душпастирській діяльності – були греко-католицькими священиками у Галичині. Водночас Петрушевичі-священики мали широкі зацікавлення в різних сферах гуманітарних наук – археології, історії, літературознавстві та мовознавстві. Великий вплив на малого Євгена мав його батько Омелян Петрушевич, який був парохом у галицькому містечку Буськ. Він колекціонував старожитності, книги, у його бібліотеці були видання з обох боків Збруча.

У зрілому віці на ідейні переконання Євгена серйозно вплинув відомий педагог, народовець, посол до австрійського парламенту Юліан Романчук. Він був одружений з тіткою Євгена Петрушевича, а коли та померла – одружився з її сестрою, що мешкала в Буську біля своєї матері. Юліан Романчук часто гостював у Буську, мав розмови з Петрушевичами на національні теми. Він викладав у львівській Академічній гімназії, де здобував середню освіту майбутній лідер ЗУНР. Великий вплив на формування Євгена Петрушевича мало і саме середовище Академічної гімназії, яке окрім навчання, виховувало учнів в українському дусі.

Яким Євген Петрушевич був у повсякденному житті?

 Петрушевич був дуже скромним і не вибагливим. Він належав до тих адвокатів, які не заробили великих статків у своїй професійній діяльності. Перша плеяда українських адвокатів Галичини, – такі, як Кость Левицький, Теофіль Кормош, Степан Федак – були досить заможні, стали власниками нерухомості. Петрушевич, натомість, немалу частину зароблених коштів спрямовував на громадську діяльність. Зокрема, на його пожертви і при його допомозі було куплено приміщення Народного Дому у місті Сокаль.

 Дружина Євгена – Леокадія з Пуніцьких, була хрещена в римо-католицькому обряді й вихована у польському дусі. Тесть був повітовим старостою у Мостиськах і Старому Самборі. Це був австрійський чиновник крайового ранґу. Зрозуміло, що він міг якимось чином посприяти Петрушевичу у його становленні як адвоката, допомогти винайняти приміщення для канцелярії тощо.

Громадсько-політична діяльність – це усвідомлений вибір самого Євгена Петрушевича, як і десятка інших українських адвокатів, які своєю подвижницькою громадською працею створили своєрідний феномен – т. зв. адвокатську добу українського національного відродження в Галичині.

У подружжя Євгена і Леокадії був єдиний син – Антін. Він, як і батько, навчався в Академічній гімназі, був однокласником Петра Франка. Під час Першої світової війни Антін завершив вищу правничу освіту у Відні. Активний учасник зовнішньополітичної діяльності ЗУНР. Зокрема, був членом української делегації на Паризькій мирній конференції 1919 р. У міжвоєнний мешкав у Відні. Жив доволі скрутно – заробляв на прожиття дописуючи до українських часописів, допомагав батькові у видавничій діяльності екзильного уряду. Наприкінці 1930-х рр. влаштувався працювати у радянське торгівельне представництво у Ковно (теперішній Каунас уЛитві). Існує версія, що, коли нацисти захопили Литву – він потрапив до рук гестапо, зазнав катувань і помер у тюрмі.

У товариському житті віЄвген Петрушевич був дуже замкнутий і мав мало приятелів. Очевидно, його дружина не найкраще почувалась в українських колах й не була задіяна в жіночому русі, як жінки інших українських адвокатів краю. Відтак, його коло особистого спілкування обмежувалось переважно родиною.

Серед політиків мав за приятелів відомих політичних діячів, депутатів Галицького сейму Сидіра Голубовича, Льонгина Цегельського, Євгена Олесницького – вони творили опозиційну групу до Костя Левицького [президент українського клубу в австрійському парламенті]. Серед українських депутатів в австрійському парламенті були певні розбіжності між кулуарними методами діяльностями Костя Левицького та більш радикальними підходами Петрушевича та його прибічників.

Не тільки друзі, але й всі недруги високо шанували його високі моральні якості, чесність, відвертість, самопожертву. Попри його помилки у зовнішньополітичній орієнтації – щодо його якихось моральних якостей, то ніхто не ставив це під сумніву.

На початках своєї діяльності у Львові та Сокалі він співпрацював з москвофілами, але й також із Русько-Українською Радикальною Партією. Але пізніше став активним діячем Української Національно-Демократичної партії, хоча ніколи й не входив до її вужчого керівництва.

Після поразки ЗУНР політичні погляди Євгена Петрушевича зазнали суттєвих змін – він шукав інші орієнтири, інших союзників. Він розчарувався в той час у можливостях побудови самостійної української держави. У нього була ідея федералізації з більшовицькою Росією. Своїм основним ворогом у боротьбі за незалежність Західної України він вважав Польщу, тому почав шукати союзників у Радянському Союзі та Німеччині. Він вважав, що рано чи пізно ці держави розпочнуть війну на Польщу і тоді він зможе вирішити незалежність Галичини.

Звичайно, що він не переймався комуністичними ідеями. Його прорадянська орієнтація були викликана впливом процесів українізації в Радянській Україні на початку 1920-х рр. Він повірив більшовицьким гаслам, які вони вміло подавали. Але, звісно, основною його метою була незалежність українських земель. І коли у 1939 р. Карпатська Україна проголосила свою незалежність він відправив президенту Августину Волошину своє привітання та запропонував допомогти німецькими зв’язками. Звісно, що зв’язки Петрушевича не були настільки впливовими і Карпатська Україна проіснувала всього менше доби. Однак, такі вчинки заслуговують на повагу.

Шлях Євгена Петрушевича до політичної діяльності був досить тривалий. Ще будучи молодим адвокатом, завдяки рекомендаціям Юліана Романчука, він стає секретарем Головного руського виборчого комітету, який організовував виборчі компанії українців. У 1896 р. приїхав до міста Сокаль Львівської області, де і почав свою адвокатську та політичну діяльність на повітовому рівні. Багато уваги приділяв вирішенню проблем селян. Деякий час був головою місцевої Просвіти. Очолював Руську Раду Сокаля і навіть з цього повіту вперше балотувався до Галицького сойму у 1901 р. Правда, ті вибори, через зловживання місцевої адміністрації, він програв. Однак, основною ж причиною була москвофільська орієнтація більшості виборців цього округу.

У 1907 р. була проведення парламентська реформа до Галицького сейму, за якою представництво українських депутатів збільшувалось з 20,5% до 25%. На виборах в тому році Євген Петрушевич був обраний послом до сейму від округи Сокаль-Радехів-Броди.

Передвиборчі кампанії були направлені насамперед на інтереси українців, які, в основному, в той час проживали в селах. Євген Петрушевич проводив багато зустрічей, скликав віча у Народних домах. Загалом, українці ці передвиборчі компанії добре проводили. І у тих місцевостях, де вони мали більшість досить успішно конкурували з поляками. Також, була практика серед українських партій узгоджувати єдиного кандидата.

Після того, як українців обирали депутатами, вони їздили до своїх виборців і проводили звіти про свою діяльність. Раз чи два рази у рік кожне село могло зустрітись із своїм депутатом.

Петрушевич вирізнявся від інших українських депутатів своєю радикальністю. Він був різкий та прямолінійний у висловлюваннях, говорив те, що інші вагались говорити. Наприклад, під час своєї першої промови у сеймі він сказав польським депутатам: «Вступайтеся звідси за Сян». Ці слова викликала широкий резонанс у польській пресі.

Кость Левицький згадуючи Євгена Петрушевича писав про нього, як про політика «гострішого тону». І в Галицькому сеймі і в Державній Раді він нерідко виступав ініціатором обструкцій: українські депутати прагнучи, щоб до них дослухались – починали калатати різноманітними трубами, інструментами. Вчиняли такий галас, що сейм не міг працювати. Відомо, що ініціатором цього був Петрушевич.

Шлях Петрушевича до найвищих політичних вершин мав ситуативний характер. У 1915 р. було створено найвищий та єдиний представницький органі українців в Австрійській імперії – Загальну Українську Раду. Однак, діяльність цієї інституції, яку очолював Кость Левицький, припинилась у 1916 р. через її неефективність на політичному фронті. Після цього лідерство в українському русі перейшло Української Парламентарної репрезентації (УПР), яку очолював Юліан Романчук. Коли ж він зрікся своєю посади, то на своє місце запропонував обрати Євгена Петрушевича.

Саме УПР скликала на 19 жовтня до Львова Українську Національну Раду (Конституанту), яка обрала Петрушевича своїм керівником. Пізніше переобрали 3 січня вже у Станіславові.

Нерідко в популярній літературі вказано, що Євген Петрушевич був президентом Західноукраїнської Народної Республіки. Це не зовсім вірно буквально. Він очолював УНаціональнуРаду – тимчасовий законодавчий орган ЗУНР. Тоді титул «президент» вживали в значенні «голова» чи «керівник» інституції. Зокрема Костя Левицького та Сидора Голубовича навіть офіційно називали «президентом уряду». Однак Петрушевич за своїми повноваженнями був найвищим посадовцем ЗУНР, представляв її назовні, тому називати його президентом не є суттєвою помилкою. Тим більше, що 9 липня 1919 р. він був проголошений Диктатором й отримав одноосібну владу в ЗУНР.

Звісно, потрібно звернути увагу на те, що ЗУНР під керівництвом Євгена Петрушевича стало взірцем правопорядку в контексті всієї Української революції 1917-23 рр.

Однак, найважливішим стало те, що він забезпечив проголошення і утворення ЗУНР й згодом її об’єднання з українською народною Республікою. Було створено історичний прецедент – національну державу, це мотивувало визвольний рух впродовж всього ХХ ст.

         По завершенні визвольних змагань та окупації західноукраїнських земель Польщею залишив Україну та став політичним емігрантом. Помер у Берліні, де його і поховано.

Моя розповідь про Євгена Петрушевича базувалась на висловлюваннях львівського історика викладача  Львівського національного університету Івана Франка Олега Павлишина.

Собор на крові. сторичний календар українця

Виховний захід для старшокласників

 Січень має багато славних дат, пов’язаних з героїчними постатями і подіями в історії України.

22 січня 1918 р. четвертим Універсалом УЦР проголосила незалежність України.

29 січня ми вшановуємо пам’ять героїчної української молоді, яка у 1918 році у бою під станцією Крути продемонструвала вірність ідеї української держави.

22 січня 1919 року  вперше за багатовікову історію проголошено день Злуки УНР та ЗУНР.

Українська національно-визвольна боротьба початку ХХ ст. завершилась поділом України між більшовицькою Росією, Польщею, Чехословаччиною та Румунією. Боротьба за відновлення Української соборної незалежної держави продовжилась.

1 січня 1909 року народився лідер українського визвольного руху в першій половині ХХ ст. Степан Бандера. Організація Українських націоналістів, яку він очолював, діяла на території Західної України, в Галичині.

(перегляд ч.5 документального фільму «Собор на крові»)

Матеріали про «Процес 59-ти»

(перегляд відеокліпу групи «Тартак»)

У 2013 році ми відзначаємо 22 річницю незалежної України.

Ми маємо зробити все, щоб героям, які віддавали за Україну своє життя, і які зараз дивляться на нас з небес , не було боляче за нас, українців ХХІ століття. Слава Україні!

Перегляд відео кліпу групи «Мандри» «Не спи, моя рідна земля»)

22 січня - День Соборності України

  22 січня 1919 року – день ухвали Акту Злуки Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки. Виголошення соборницької ідеї стало могутнім виявом творчої енергії нації та прагнення до етнічної і територіальної єдності.

Плекаймо все, що працює на ідею загальнонаціональної єдності, повсякчас пам’ятаючи про незліченні жертви, принесені на вівтар незалежності, соборності, державності.
 Сердечно бажаємо вам, шановні громадяни, міцного здоров’я, щастя, добра, миру, злагоди і глибокої віри у гідне майбутнє рідного краю та України!

До уваги вчителів історії та класних керівників захід "Діти мають право жити в світі без насильства"

Тема: Діти мають право жити в світі без насильства

Мета: Познайомити учнів з основними положеннями Конвенції про права дитини і Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» (Розділ І ст. 1) Закону України «Про охорону дитинства» Стаття 10 - «Право на захист від усіх форм насильства» (ст. 30) Ознайомити з формами насильства. Навчити дітей діяти у випадку загрози насильства.

Розвивати вміння аналізувати життєві ситуації, пов'язані з насильством у суспільстві.

Виховувати гуманізм, толерантність.

1 січня - 104 річниця з дня народження лідера національного руху Степана Бандери

28 грудня 2012 року старшокласники Бродівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 4 для громадськості міста підготували історико-мистецьку композицію "Бандера - прапор боротьби за Україну". Оксентюк Михайло, Гарбар Світлана, Заяць Іван, Сірацька Настя ознайомили присутніх школярів, ветеранів визвольних змагань з цікавими фактами біографії героя та його родини. Голобородько Максим, Жигіль Марія, Іськів Ліля виконали пісні, коломийки, колядки про Степана Бандеру. Кульмінацією свята був виступ бандуристки Жигіль Марії з авторським твором. Організаторами виступу школярів були вчителі історії Голобородько І., Целюх О. і музики Олійник І.

Наші незаперечні успіхи

У грудні завершився ІІ тур Всеукраїнської шкільної олімпіади. Кожен клас нашої школи мав призера районної олімпіади з історії:
 - 8 клас - Гарбузов Віктор (3 місце) - вч. Топилко Г. Я.;
 - 9 клас - Топилко Стефанія (2 місце) - вч. Топилко Г. Я.;
 - 10 клас - Голобородько Максим (1 місце) - вч. Голобородько І. Д.;
 - 11 клас - Оксентюк Михайло (2 місце) - вч. Целюх О. Я.;
 - 11 клас - Голобородько Надія (3 місце) - вч. Голобородько І. Д.